Я замикаюся у своїй коробці.
Інколи я усвідомлюю, стільки людей довкола. Усі вони різні, їхні життя - окремі історії. Повсякчас провідником до світу людей для мене стає Інстаграм. Я вчуся не заздрити, не бажати володіти всім, чого не маю я, але мають інші. Вчуся відсіювати зайве і розуміти важливе.
Вчуся бути милосердною. Вчуся слухати музику серця, не лише свого. Любов сильніша, ніж зло.

одного дня все перевернеться з ніг на голову. і я усвідомлю, що все, що я вміла робити добре раніше - просто ілюзія, заспокійливе для моєї selfish nature.
я залишатимуся напівсліпою і наївною весь час, щоб просто приспати внутрішню тривогу.
можливо, цей день вже наступив, хоча я терпляче роблю вигляд, що мене все влаштовує
налаштована вороже до себе.

неправдоподібна чесність
і непідробність моїх думок
я будую собі зАмок
а насправді - замОк.
я лаштую собі гніздо
із тривог і божевіль
і без обмежень вживаю
концентрований біль.

риби мовчать під віковічною кригою,
поки я закриваю обличчя від сонця.
я пам'ятаю про літо,
яке стане для риб лише пам'яттю.
чи потрібно їм більше?

і кожне слово щоразу стає більш дивним

хочу влететь с разбега в стену. а потом сделать вид, что ничего не произошло.
что я и делаю почти постоянно.

из нового:
- в четверг я улетаю в Краков, а потом в Италию
- fuck, it's my first flight
- почти не готовлю, поэтому мы заказываем еду, за которую я не плачу

біль історії
коли твоя країна - частина чужої території

барвами міста затуляю нічні жахіття,
прагнучи вирватися з полону своїх сновидінь.
я вчуся бачити серцем.
у двобої, де ти один,
немає жодного переможця
нікому не вдасться стати іконою,
навіть якщо порушити всі правила і закони
ти є.
і цього достатньо
щоб продовжувати двобій,
щоб іти, доки триває подорож.

я буду у тебе завтра
з 12 до 7
тобто
з обіду до ранку
від завтра до післязавтра
навіки
амінь
коли сонце натякатиме, що час іти,
я піду.
я підніму з підлоги свій стомлений одяг
і натомість залишу спогад
про те,
що я була тут.
***
дерева стали блідими і німими.
а ми забули, коли були ними.
згадаємо лише тоді,
коли станемо ними
знову.

***
мене збуджують барви осіннього саду
мені терпне язик від пахощів прілого листя.
я ковтаю солодкість і гіркоту
безнадійно згорілого літа,
яке обернуло пустку на повноту.

гасати босоніж і не чути землі під ногами
сидіти, підібгавши краєчок льняної сукні
гріти руки з надією зберегти це тепло всередині
і з бажанням, щоб воно, як х-ray,
проникло аж до кісток
і зцілило мене.
учора. завтра. сьогодні.
амінь.

часом здається, що моя життя - це анотація чи всього лише вступ, і ось тут, за рогом, зовсім скоро, почнеться щось дивовижне, цікаве, захоплююче.
але це "щось" ніяк не починається.
хочеш бути цікавою людиною? зроби цікавим своє життя.
я нудьгую і хвилююся через дрібниці. я не встигаю нічого і маю вкрай мало часу. я не можу розслабитись.
я не помічаю рутину. вона просто є, як і я. і я не моду нікуди від неї подітися. тому що потрібно щодня прокидатися, йти в душ, готувати їжу, йти на роботу, щоб просто жити, щоб не загубитися.
принаймні, я не роблю те, що мені не подобається. не відчуваю того тиску зовнішніх обставин, який відчувала в універі повсякчас.
мені важко, бо я не маю того життя, яке було раніше. але це не значить, що тепер стало гірше, або що тоді було краще.
зрештою, життя - це певний ряд виборів. і зрозуміти наслідки вибору можна лише після того, як його буде зроблено.
поки що я відчуваю, що не винна нічого нікому. якщо абстрагуватися від думок батьків, друзів, хлопця, - мій вибір залишити магітстратуру зараз є правильним для мене. тому що з самого початку я максимально опиралася рішенню вступати і продовжувати навчанння.
поки що рецепт 1: робити так, як відчуваєш. коли не знаєш, порадитися. і все.

я не пишу.
это грустный факт.
я не пишу, потому что не знаю, что написать. потому что мне кажется, будто я больше не умею писать.
в очень редкие моменты вдохновения я пишу максимум несколько строк, весьма коряво, отнюдь не филигранно.

осень - грустная пора, но от этого не менее прекрасная.

я почти не хожу на пары, потому что не понимаю, зачем.
это логично.

я ищу роботу. это трудно. это очень изнурительный процесс.
я редко чувствую себя счастливой. и от любых сравнений себя с кем-то, я чувствую себя ещё более несчастной. глупой. пустой. одураченной. будто кто-то украл начинку из пирожка и положил туда "go fuck yourself".
а лучше бы "you're doing amazing, sweetie".

Як пахне кіт після дощу?
Він пахне собою. Його шерсть пахне так, як і належить пахнути шерсті котика.
Як пахне моє волосся після дощу?

Вода змиває всю неправду, черстві душі пом'якшуються, гарячі серця охолоджуються, дощ приносить спокій.
Світ починає дихати, і навіть асфальт почуває себе живим.

як щойно відкорковане вино, свіжа, я тобі відкриваюся.
я прокрадаюся у твою свідомість, я підкорюю тебе своєю сміливістю.
я розбиваю стіни довкола тебе і будую свої фортеці.
і ти незчуєшся, як відчуєш себе ув'язненим.
та жодного разу не проситимеш вийти на волю.
годі вдивлятися у гранітову порожнечу моїх очей
і прагнути спокути.
бо гріх неможливий без спокуси, як і людина без гріха.
єдиний вихід для тебе - це бути.
єдиний вихід для мене - чекати,
поки достигне жито.
літо. життя. спекотно.

У меня завтра выпускной.
Сегодня, ведь уже пятница. Что я чувствую? Всю неделю чувствовала напряжение и тревогу, как на эмоциональных горках.
Никогда так не расстраивалась из-за одежды, как сегодня. Ничего не купила, пойду в простецких джинсах и футболке. Как и хотела сначала. Пусть все запомнят меня такой. Посмотрю на накрашенных одногруппниц, заберу свой синий диплом. Я не чувствую радость. Я так отдалилась от мира, что перестала чувствовать то, что там происходит. Я не высплюсь. Я буду собирать себя в кучу с утра. Сделаю 2-3 фото и просто забуду эти бесславных 4 года.

Я хуйовая хозяйка, хуйовый друг, хуйовая девушка и хуйовая дочь, хуйовая кузина и хуйовая тетя, но человек я хороший.
Как так?