Всі 24-го лютого зібрались і пішли нахуй з мого плейліста без якого-небудь жалю. Але один єдиний гурт прям біль. Їх творчість трохи інший рівень для мене. Сумую за тим звучанням. Shortparis, ну чого ви з расії, курва.

Вчора їхала в маршрутці і помітила одного чоловіка в салоні. Він був вдягнутий у старий одяг, але дуже охайний. Брюки, туфлі, затерте до півпрозорості поло, під яким видно біленьку майку. Сивий. І обличчя виглядало неймовірно добрим, трохи усміхненим. Виходячи, він подякував водію і побажав гарного дня, обережно спустився зі сходів і пішов собі.

Я уявила, що ця людина живе своє спокійне життя. Щасливий, маючи те, що є. Нікого не ображає, а просто собі живе. І мені чомусь захотілось плакати.

таке як наче я звикаю жити вдалині від усього.
від жахів.
від нав'язливих думок.
від своїх речей.
від друзів.
від звичок та хобі.
від рідних і близьких.
від дому.

від свого життя.
і мабуть від себе самої.

бути переселенцем - це як жити не своє життя.
це постійно бути поза зоною комфорту та звикати до усього нового. хоч воно й тимчасове.
це не мати власної кімнати.
це не мати власних речей. або мати їх, але десь дуже далеко.
це жити з людьми, з якими тобі не хочеться жити. і постійно домовлятися. і знаходити компроміси. і постійно через це дратуватися.
це витрачати більше ніж заробляти. або дуже впритул. бо у більшості випадків тобі треба купити щось, що коштує дорожче. або у тебе вже є, але за сотні кілометрів. це витрати на людей, яких ти опікуєш, як тут і зараз, так і там, на передовій.
це постійно бути далеко від близьких та друзів. та коханої людини. і постійно відчувати самотність та відсутність людського тепла.
це постійно думати, що ти чогось не знаєш.
це майже не мати власних речей, бо треба ділитися з тими, хто цього потребує.
це постійно жити в телефоні.

це дуже важко.
і дуже набридло.
можна вже мене просто чимось в'їбе, будь ласка?

Як я собі бачу адекватну взаємодію українців із руснею.
В моїй концепції існує 3 способи, кожен з яких застосовується залежно від ситуації:
- ігнорування
- цкування
- вбивство

Це типу база, а виключення вже особисті/приватні випадки

по суті Бандера наших часів це Стерненко
виправте мене якщо це абсолютна дурня

але ж Стерненко це краш, а батько наш Бандера, Україна мааатии

чому я хочу повернутися в Україну попри війну?
бо вдома й стіни помага

"незнання історії не звільняє від відповідальності"

9 августа в моей стране отключили интернет. Вчера я засыпала под вой сигналящих машин, а утром коллеги рассказывали мне, что творилось на улицах города. Сегодня это повторяется снова и, вероятно, продлится не один день.
***
Когда в 2017 году мама первый раз лежала в больнице с пневмонией, я принесла ей вместе с печеньем и фруктами "1984" Оруэлла - книгу, которую я очень любила и всё ещё считаю одной из своих любимых книг теперь.

"1984" маме не понравилась.

- Такого никогда не будет, - сказала она тогда мне.

- Это уже есть, - возразила ей я. - Настанет день, когда ты поймёшь. И, чем раньше снимешь розовые очки, тем лучше.

- Посмотрим, - я знаю, её практически невозможно переубедить.

Но сегодня на календаре 2020, и Оруэлл стряхивает с книжной полки пыль.

То, что он видел во сне, я вижу сейчас наяву.

Будучи подростком я часто сожалел о том, что со многими людьми мы по дефолту находимся по разные стороны баррикад: другие города или страны, слишком большая разница в возрасте, конфликты кого-то с кем-то, которые вынуждают третьи лица если также не конфликтовать, хотя бы номинально, то по крайней мере держаться поодаль. Меня буквально грызло осознание того, насколько наше окружение определяют обстоятельства. Обстоятельства, которые в детстве ты зачастую не выбираешь и которые для ребенка практически всегда непобедимы. Да, с ними можно и нужно бороться, но… Не будет ли любая маленькая победа всего лишь временной, всего лишь отсрочкой неизбежного?
С возрастом стало проще. Некоторые барьеры теперь можно разрушить, если сильно захотеть. Но все же за столько лет я не встретил в своей жизни практически ни одного примера, когда люди поддерживали бы свои отношения близкими вопреки обстоятельствам долгое время. Как правило, рано или поздно обязательно что-то надломится.
Или отношения ломают обстоятельства и собирают новые, удобные для себя; или обстоятельства ломают отношения и собирают новые, удобные для себя.
Мне все еще жаль, что все так.

Я хочу проснуться в 40 в своей чистой светлой квартире с огромными окнами, приготовить вкусный завтрак и поехать на вполне не ненавистную работу с полным принятием того, что себя и работать я люблю больше, чем мужчин.

Я спокойно прожила 4 дня полностью без интернета и смогла напитаться природой
А теперь я в другом городе, смотрю на новые места и покупаю новые вещи
Я нахожу новую себя
Мне определенно это импонирует