хочу влететь с разбега в стену. а потом сделать вид, что ничего не произошло.
что я и делаю почти постоянно.

из нового:
- в четверг я улетаю в Краков, а потом в Италию
- fuck, it's my first flight
- почти не готовлю, поэтому мы заказываем еду, за которую я не плачу

біль історії
коли твоя країна - частина чужої території

барвами міста затуляю нічні жахіття,
прагнучи вирватися з полону своїх сновидінь.
я вчуся бачити серцем.
у двобої, де ти один,
немає жодного переможця
нікому не вдасться стати іконою,
навіть якщо порушити всі правила і закони
ти є.
і цього достатньо
щоб продовжувати двобій,
щоб іти, доки триває подорож.

я буду у тебе завтра
з 12 до 7
тобто
з обіду до ранку
від завтра до післязавтра
навіки
амінь
коли сонце натякатиме, що час іти,
я піду.
я підніму з підлоги свій стомлений одяг
і натомість залишу спогад
про те,
що я була тут.
***
дерева стали блідими і німими.
а ми забули, коли були ними.
згадаємо лише тоді,
коли станемо ними
знову.

***
мене збуджують барви осіннього саду
мені терпне язик від пахощів прілого листя.
я ковтаю солодкість і гіркоту
безнадійно згорілого літа,
яке обернуло пустку на повноту.

гасати босоніж і не чути землі під ногами
сидіти, підібгавши краєчок льняної сукні
гріти руки з надією зберегти це тепло всередині
і з бажанням, щоб воно, як х-ray,
проникло аж до кісток
і зцілило мене.
учора. завтра. сьогодні.
амінь.

часом здається, що моя життя - це анотація чи всього лише вступ, і ось тут, за рогом, зовсім скоро, почнеться щось дивовижне, цікаве, захоплююче.
але це "щось" ніяк не починається.
хочеш бути цікавою людиною? зроби цікавим своє життя.
я нудьгую і хвилююся через дрібниці. я не встигаю нічого і маю вкрай мало часу. я не можу розслабитись.
я не помічаю рутину. вона просто є, як і я. і я не моду нікуди від неї подітися. тому що потрібно щодня прокидатися, йти в душ, готувати їжу, йти на роботу, щоб просто жити, щоб не загубитися.
принаймні, я не роблю те, що мені не подобається. не відчуваю того тиску зовнішніх обставин, який відчувала в універі повсякчас.
мені важко, бо я не маю того життя, яке було раніше. але це не значить, що тепер стало гірше, або що тоді було краще.
зрештою, життя - це певний ряд виборів. і зрозуміти наслідки вибору можна лише після того, як його буде зроблено.
поки що я відчуваю, що не винна нічого нікому. якщо абстрагуватися від думок батьків, друзів, хлопця, - мій вибір залишити магітстратуру зараз є правильним для мене. тому що з самого початку я максимально опиралася рішенню вступати і продовжувати навчанння.
поки що рецепт 1: робити так, як відчуваєш. коли не знаєш, порадитися. і все.

я не пишу.
это грустный факт.
я не пишу, потому что не знаю, что написать. потому что мне кажется, будто я больше не умею писать.
в очень редкие моменты вдохновения я пишу максимум несколько строк, весьма коряво, отнюдь не филигранно.

осень - грустная пора, но от этого не менее прекрасная.

я почти не хожу на пары, потому что не понимаю, зачем.
это логично.

я ищу роботу. это трудно. это очень изнурительный процесс.
я редко чувствую себя счастливой. и от любых сравнений себя с кем-то, я чувствую себя ещё более несчастной. глупой. пустой. одураченной. будто кто-то украл начинку из пирожка и положил туда "go fuck yourself".
а лучше бы "you're doing amazing, sweetie".

Як пахне кіт після дощу?
Він пахне собою. Його шерсть пахне так, як і належить пахнути шерсті котика.
Як пахне моє волосся після дощу?

Вода змиває всю неправду, черстві душі пом'якшуються, гарячі серця охолоджуються, дощ приносить спокій.
Світ починає дихати, і навіть асфальт почуває себе живим.

як щойно відкорковане вино, свіжа, я тобі відкриваюся.
я прокрадаюся у твою свідомість, я підкорюю тебе своєю сміливістю.
я розбиваю стіни довкола тебе і будую свої фортеці.
і ти незчуєшся, як відчуєш себе ув'язненим.
та жодного разу не проситимеш вийти на волю.
годі вдивлятися у гранітову порожнечу моїх очей
і прагнути спокути.
бо гріх неможливий без спокуси, як і людина без гріха.
єдиний вихід для тебе - це бути.
єдиний вихід для мене - чекати,
поки достигне жито.
літо. життя. спекотно.

У меня завтра выпускной.
Сегодня, ведь уже пятница. Что я чувствую? Всю неделю чувствовала напряжение и тревогу, как на эмоциональных горках.
Никогда так не расстраивалась из-за одежды, как сегодня. Ничего не купила, пойду в простецких джинсах и футболке. Как и хотела сначала. Пусть все запомнят меня такой. Посмотрю на накрашенных одногруппниц, заберу свой синий диплом. Я не чувствую радость. Я так отдалилась от мира, что перестала чувствовать то, что там происходит. Я не высплюсь. Я буду собирать себя в кучу с утра. Сделаю 2-3 фото и просто забуду эти бесславных 4 года.

Я хуйовая хозяйка, хуйовый друг, хуйовая девушка и хуйовая дочь, хуйовая кузина и хуйовая тетя, но человек я хороший.
Как так?

Увы или к счастью, в связи с моими rapidly changing relationships мои записи теряют актуальность. Наверное, просто стоит осознать, что предугадать действия других людей невозможно.
Я вообще никак не выстраиваю свои отношения с людьми, без методик, без советов из умных книг. Более того, я стараюсь избегать социальных контактов, особенно разговоров по телефону, хотя я чувствую такую потребность. Может, поэтому я плохой друг.
Я живу в панельном доме.
С видом на такой же панельный дом.
Благо, на последнем этаже, поэтому закаты и рассветы здесь прекрасны.
Я живу с человеком, которого знаю чуть больше года, с которым мне бывает удивительно хорошо и так же грустно.
Плохо это или нет, но мы вместе. Учимся прощать и не давать пустых обещаний.
Я живу в панельном доме с парнем, и я никогда не думала, что все случится вот так просто. Иногда мне тут одиноко. Иногда мне хочется поговорить с кем-то, кому я действительно интересна.
Недавно погиб друг моей лучшей подруги. Я знала его, он был хорошим, светлым человеком. Мне так жаль. Но теперь отношения с ней натянуты, поговорить не о чем.
Грустно. Я не достаточно эмпатична, возможно. Возможно, просто выпала из круга важных для нее людей.
Б. говорит, что как только я начну работать, у меня появятся знакомые, друзья, я не буду чувствовать себя одиноко.
Я была очень глупа и наивна, я открывалась всем подряд, когда это не имело смысла.
Я не находила понимания, но продолжала общаться по инерции.
В общежитии часто случается ситуационная дружба. 4 года - средний срок годности. Это больно, хоть и предсказуемо.
Все вокруг твердят, что мне нужно сделать всего-то шажок в новую жизнь, но я чувствую, что почва шаткая, скользкая, что даже на ровной поверхности мне тяжело удержаться.
Что эмоции меня ослепляют, что я не вижу никого, кроме себя.
Я бы хотела подвести итог, написать все не так абстрактно, но, видимо, мой писательский талант или его отсутствие помешали.
To be continued… (I hope)

Может и хорошо, что после года сладострастных мук мы все-таки расстались.
Чувствую себя свободной и пустой.
Словно стою среди пустыни - иди куда вздумается, но нет, я остаюсь на месте.
Сейчас 20:48. Я сижу на лавочке в парке и ем клубнику. Пытаюсь заглушить мысли в голове музыкой в наушниках.
Я больше не чувствую себя собой, не чувствую себя человеком.
Иногда лучше быть невоодушевленным предметом.

Чтобы спасти кого-то, для начала постарайся спасти себя самого.

2:26
Валерианка не помогает уснуть.