хочу зараз перебувати в стані дикого наркотичного сп'яніння поряд з ними. і щоб ніч не закінчувалась

Якби ти знала, як я тебе люблю…
Я знаю, що ти знаєш. Так, я можу не відповідати на твої дзвінки і не телефонувати, бо просто не хочу ні з ким говорити. Але я не перестану тебе любити. Зараз ти далеко, але я відчуваю, що ти поруч, бо завжди ношу тебе в серці. Я не хочу, щоб та нитка, про яку ти казала, порвалась. Ти, певне, те, заради чого мені варто жити.
Якби ти знала, як я тебе люблю, то не витрачала б свою любов на інших. Як би я хотіла, щоб усі крихти своєї любові ти віддавала мені, тільки мені. Я хочу, щоб ти була лише моєю. Поруч з тобою я відчуваю, що ладна все віддати, щоб ти була зі мною. Мені не треба нічого. Якщо коли-небудь ти відвернешся від мене, то я помру дочасно, бо хіба можна жити, коли забирають найдорожче? Хіба зможу я колись полюбити так ще когось?
Люби мене, люби.
"Не забере мене від тебе -
Ані їх колючий дріт, ні синє небо,
Ані чужий терновий цвіт."

слухаю печальну музичку з категорії "для мрійників"
нуль мотивацїї.

я знаю так багато, але водночас так мало, щоб конкурувати з іншими. самооцінка - знизу-вгору, згори-донизу.
мені потрібен якийсь баланс, себто впевненість у собі.
коли з друзями - все зовсім інакше. багато жартів, розмов.
і кого турбує, що про мене думають?
сама - знову та сама невпевнена дівчинка, для якої кращий захист - напад.
жахливо відчувати ці метаморфози.
я змінююсь щодня. я інша.
чому ж ніхто не бачить?

Чи може вийти переможцем той, хто у двобої сам з собою?

"невже можна почути, як шумить дощ у вашому саду?"

Я відчуваю, як дементори висмоктують із мене останні краплини життя. Втрата будь-яких орієнтирів, втрата віри в себе і в майбутнє. Я забуваю і погане, і хороше. У мозку - вакуум.
Кожного ранку ти вмираєш і відроджуєшся заново.
Синдром Фенікса.
Живи і сподівайся, що завтра буде краще.

"чего я достиг этом мире? - прости, но достиг я дна"

как же хочется скомкать свое прошлое, как листок бумаги, и сжечь. как будто и не было ничего.

Не можна любити того, кого не існує. Межа між ілюзіями і реальністю дуже розмита.

ти віриш у добро, моя наївна дівчинко? чи мені здалося?

є людина - глибокий океан. прекрасний, але що там, на дні? коли знайдеться той, хто не побоїться пізнати цей океан, навіть під загрозою потонути у ньому, той справді варт любові. бо сміливий.